- Що Ви читали останнім часом. Ваші враження?

- З прочитаних цього року книг найбільше вразили «Благочестиві» Джонатана Літтела. Навіть не віриться, що книга написана сучасником. Літературна майстерність і масштабність роману ближче до класичної традиції. Книга — вісімсот сторінок суцільного тексту —  спочатку здається викликом читачеві, чи зможеш здолати, але виконання — на висоті, тому відірватись від читання неможливо.

Розповідь, від особи есесівця Макса Ауе, прекрасна, по-перше, своєю відчуженістю і достовірністю, а, по-друге, великою кількістю блискучих —  і від того ще більш страшних —  сцен. Те, що частина подій розгортається в Україні, Сталінграді, надає додатковий інтерес. Мій дід воював в Сталінграді, але по інший, ніж Ауе, бік барикад.

Зі слабких місць книги виділю, мабуть, по-перше, недостатню метафізику тексту, а, по-друге, зайвий акцент Літтела на єврейському питанні, без панорамності погляду. Іноді під час читання здавалося, що росіяни з українцями і не билися зовсім, у жертв у них не було, хоча насправді їх було найбільше.

Але так чи інакше «Благочестиві» —  для мене відкриття. Так само, як і біографія Кіта Річардса «Життя», що вийшла нещодавно. По-моєму, це більше, ніж просто мемуари. Швидше, це маніфест рок-н-ролу як такого.

І Літтел, і Річардс —  той рідкісний випадок, коли я був зайнятий читанням лише однієї книги. Зазвичай намагаюся чергувати читання сучасної та класичної літератури. З останніх прикладів —  «Кентавр» Апдайка і «Адаптация» Валерія Билінського. Сподобалися, до речі, обидві книги.

- Як вибираєте книги для читання?

- Фокус в тому, щоб вибирати в принципі. Автори знають, що я пишу відгуки, тому дуже часто просять прочитати і написати рецензію на їхні книги. Відмовляти я не вмію. Ось і читаю, пишу.

Коли є можливість вибору, поступово знайомлюся з класикою. А зорієнтуватися в сучасній літературі допомагають журнали, газети, книжкові сайти. Але кращий спосіб вибору кола читання, вважаю, —  це рекомендації друзів, знайомих. Особливо тих, кому ти довіряєш.

Духовні (в основному, православні) книги я вибираю найчастіше інтуїтивно, а книги з психології студіюю в силу професійних інтересів.

 - Які книги можете порадити іншим?

- Радити книги, звісно,  моветон... Треба з´ясувати смаки того, кому радиш. Наприклад, знайомі, які знають, що в мене велика бібліотека, просять щось принести почитати. Або я пропоную їм це сам, щоб нагадати, що читання — це чудово. У будь-якому випадку перш, ніж принести книгу, питаю про переваги. Якщо зовсім нічого не читав, то говоримо про інтереси в принципі.

Тут, на жаль, я не можу керуватися цим принципом, тому змушений оперувати власними смаками. Буду говорити про прозу, отже, я й сам прозаїк.

Думаю, що класику читати завжди корисно. Так само як і книги духовного змісту, ми, на жаль, все більше забуваємо, що у нас величезна і дивовижна спадщина святоотецьких писань.

З сучасного західного худліта імпонують американець Кормак Маккарті (у нас він чомусь не надто відомий), Умберто Еко, Джон Максвелл Кутзее. З російської сучасної літератури здається вельми цікавої проза Дмитра Данилова, Леоніда Юзефовича, Андрія Аствацатурова. З окремих книг виділю «Свободу» Бутова і «Елтишевы» Сенчина.

Якщо ж говорити про прозу українську, це, насамперед, Юрій Іздрик. З російськомовних українців —  Олексій Нікітін, Анатолій Крим, Валентина Єрмолова, Етері Басарія. Із зовсім молодих авторів подобається проза харків´янина Андрія Войницького.